Главная » 2009 » Сентябрь » 13 » Слобода Ново-Псков (з книги В. В. Іванова «Життя і творчість селян Харківської губернії», 1898 р.)
Слобода Ново-Псков (з книги В. В. Іванова «Життя і творчість селян Харківської губернії», 1898 р.)
00:46
Слобода Ново-Псков Осинівської волості, Старобільського повіту, Харківської губернії знаходиться в 34 верстах від Старобільська і в одній версті від Осинової. З північно-західного боку оточена Айдаром. На правому березі цієї річки здіймається плоскогір’я. З північно-східного боку оточена річкою Кам’янкою, яка з північного боку впадає в Айдар. Ці дві річки відділяють Ново-Псков від Осинової. З решти боків слобода оточена вигоном (місце, де пасеться худоба), за яким знаходиться поле новопсковських жителів. Ново-Псков ще називають «Закам’янкою». Назва ця утворена давно, старі жителі не пам’ятають і коли, але розповідають, що рівна місцевість з багатими угіддями привабила багатьох жителів слободи Осинової і вони сюди переселилися, назвавши нове поселення Закам’янкою, тому що вона за річкою Кам’янкою. У 1829 році тут було введено військове поселення. У 1831 році було зведено церкву в ім’я святителя Миколая. Кошти на її будівництво збирали місцеві жителі, а в часи військового поселення церкву добудували солдати. Останні були з Псковського Кірасирського полку, який простояв тут 28 років. Ці військові поселення й дали слободі Закам’янці ім’я Ново-Псков. Населений Ново-Псков малоросами. Вони середні на зріст, волосся на головах чоловіків підстрижене в кружок і вони люблять носити широкі бороди та підстрижені вуса. Волосся на головах жінок довге, заплетене в коси. Хлопчики до 12 років і дівчата до 7 літ завжди стрижені. Потім їм починають робити зачіску, як у дорослих. Жителів чоловічої статі налічується 2029, жіночої – 1915. Всього – 3944. Жителі Ново-Пскова розмовляють на малоросійському наріччі, але неправильно, деякі слова намагаються вимовляти літературно. Селяни розумово розвинуті достатньо від того, що під час військового поселення начальство змушувало їх виконувати незнайомі досі роботи: шовківництво, садівництво, городництво, вчили мостити дороги, була школа кантоністів. Більша частина селян грамотні, читають, які трапляються книги. Майже в кожному будинку є Псалтир або Євангеліє, які здебільшого купуються в Києві або святих краях (Ізюмського повіту) тими, хто ходить туди на богомілля. У багатьох я ще бачив книгу «Втрачений і повернутий рай» Мільтона, маленькі книжки Житіє Святих, казки про Бову королевича, Руслана Лазаровича та інші. Ці книги купуються на тутешніх базарах і ярмарках. Іноді з проханням дати почитати якусь книгу звертаються до вчителя місцевої народної школи. Школу селяни поважають, з задоволенням посилають дітей вчитися. Учиться у школі 140 хлопчиків і дівчаток, але до праці вчителя відносяться байдуже, вважаючи, що він зобов’язаний вчити їх дітей, бо за це отримує жалування. Слобожани мають виступаючі скули, широкий ніс. Великий рот і очі, великі стопи, темний, злегка червоний колір шкіри, середні на зріст. Вони неповороткі і дрібнуваті. А втім трапляються й досить вродливі, з більш-менш правильними рисами обличчя і пропорційними частинами тіла. Вплив інородних домішок непомітний. Їх малоросійське наріччя хоча й грубе, але благозвучне, відзначається порівняно легкою вимовою і точністю вираження понять: «Сказано ж, виложу тобі усе, як на долоні, усе до канцура». У Ново-Пскові два роди монахинь: справжні, які належать до жіночої обителі в Старобільську, і просто монашки – чорниці. Останні – старі діви, які з тих чи інших причин не вийшли заміж і вільно чи невільно прийняли на себе смиренний обряд. Житла селян відповідають зовнішнім своїм виглядом їх господарям: не красиві, не пропорційні. Проміж тим, житла ці зроблені міцно, бо хата без ремонту може простояти 50 літ. Хати в Ново-Пскові здебільшого крейдяні, а огорожі і служби з очерету. У багатих селян хата має 2 або 3 відділення. У бідних – власне хата, що слугує водночас гостинною, спальнею та кухнею, і сіни – нежила кімната, яка використовується як кладова. До хати кожного селянина прилягає шмат землі, який ділиться на дві частини. Кожна з них загороджена: та що ближче до хати, плетінем (кам’яним). А друга – рівчаком, або просто борозною. Перша частина, двір, забудований повітками та коморами. Тут є й кошара, конюшня, хлів, курник. Корівник будується, як правило, на межі двору, а іншу будівлі у самому дворі. В огороді, якомога ближче до двору, стоїть клуня. У Ново-Пскові є ціла вулиця хат, збудованих за планом Аракчеєва. Звична їжа у піст – борщ з олією, каша пшоняна, гречка, куліш, галушки - рванці, юшка з риби, кваша, вареники з ягодами та терном, пиріжки, варена риба, солона риба, картопля, хліб. У Ново-Пскові три магазини. Тут купують все, що треба селянам: одяг, дьоготь, гас. У 1892 році в Ново-Пскові була цинга і холера. Головне заняття слобожан – землеробство. Малороси розумні від природи. Умови їх життя такі, що хоч і не дають особливого розвитку розумовим здібностям, але й не притупляють, тож ідіоти зустрічаються рідко. Взагалі малороси тямучі, у розмові винахідливі і дотепні. Разом з тим вони недовірливі і забобонні, тому до того, що не є справою їх рук, індиферентні. Їм треба практично довести, що бажаєш добра і робиш це на користь громаді, тільки тоді вони стають довірливими і поштивими. Одяг слобожан, це полотняна сорочка, широкі полотняні штани, сукняний картуз. Взуття – шкіряні «босовики» або черевики та чоботи. Парубки у свята носять вишитий заполоччю одяг. Верхній одяг – чумарки, свити, кожухи. Матеріал підготував В. КОЗЛОВ.
Категория: История края |
Просмотров: 845 |
Добавил: Nadejda
| Рейтинг: 0.0/0 |
