Доля дарує кожному з нас Учителя. Так, саме Учителя – з великої букви. Це може бути твій перший учитель; можливо, ти зустрінеш його вже в старших класах. Але це буде та людина, яку ти назвеш своєю другою матір’ю, бо вона назавжди стане частиною твого життя, пройде з тобою через роки, надихаючи на добро.
Цей учитель, щиро закохавши тебе у свій предмет, стане твоїм другом і порадником, прикладом у будь-якій ситуації. Він буде завжди поруч: у радості й біді, у ваганнях і прийнятті важливих рішень. Поруч із ним ти побачиш себе іншими очима і будеш намагатися стати кращим, розумнішим, добрішим, щоб бути гідним його прихильності та дружби, його любові.
Як це важливо – мати такого учителя у житті! Він прагне створити особистість. Таке ж бажання мають ще тільки наші батьки. Тому ставлення до вчителя, на мою думку, має бути таким, як до батька й матері.
Важко навіть уявити собі, скільки душевних сил, енергії, знань, умінь треба докласти, щоб виростити і виховати справжніми людьми таких різних, не схожих між собою дітей!
Учитель розкриває перед нами усі таємниці буття: вчить розпізнавати добро і зло, щирість і підступність, багатство душі й духовне убозтво… Він вчить нас пізнавати самих себе, привчає мислити, аналізувати життєві ситуації, бути співчутливими до чужого горя, уважними до слабких і немічних, милосердними до тих, хто потребує допомоги.
«Вчителько моя, зоре світова…» Як прекрасно і як влучно названо в цій поезії А. Малишка вчительку. Дійсно, як ранкова зоря дарує радість нового дня, так і вчитель дарує нам щоденну радість пізнання світу, майстерно «ліпить» з нас справжню Людину.
Нехай же доля посилає вам, наші мудрі наставники, добрих і вдячних учнів!
Аня ЛІТВІНОВА,
учениця 8-А класу Новопсковської ЗОШ І-ІІІ ст.
|
