Він був романтиком, як і всі молоді люди його віку. Захоплювався літературою, хімією, психологією. Мріяв стати письменником. Але наприкінці п’ятдесятих - початку шістдесятих, як пам’ятаємо, в суперечках між "ліриками та фізиками" перемагали фізики. Такий був час, час освоєння космосу, розвитку індустрії, хімізації. Тож Михайло Васильович Буряк після закінчення Ворошиловградського педінституту став викладачем хімії, а згодом поєднав викладацьку роботу з багатолітньою роботою директора Новопсковської середньої школи. Тут якнайбільше знадобилось і знання психології. А психологом він був відмінним. Хто навчався в цій школі, на те мені ніколи не заперечить. І любов до літератури зробила його високоерудованою, високоосвіченою людиною. Мрії свої він проніс через всю війну. Вів фронтовий щоденник, де поміж боями нотував побачене, прочитане, роздуми, плани майбутніх творів, характери однополчан, як дійових осіб його майбутніх творів. Вів надалі щоденники і в мирний час. Вони ще чекають свого прочитання, але, як мені здається, сьогодні прийшов час оприлюднити витяги з фронтових записів цього непересічного чоловіка. Вони мають назву, яку дав їм сам фронтовик: "Ми - прийдемо!" Розпочинається щоденник квітнем 1943-го року і закінчується груднем 1944-го. Як змінювався характер у необстріляного ще юнака за ці півтора року, як трансформувалась свідомість у мужнього фронтовика, розповідати не буду - це видно з рядків його щоденника. …А ще було небагато фронтових світлин. На жаль, вони збереглися не дуже гарно, але найбільше вражає одна, зроблена напередодні війни, 21 червня 1941 року. Там молодий солдат Михайло Буряк на відпочинку разом з однополчанами. А на звороті його рукою напис: "Це було вчора, 21.6.41 р. Це ще вчора ми співали оборонних пісень "Если завтра война…", а сьогодні війна розпочалась. 22.6.41 року закарбується в свідомості на все життя. Час не чекає, підступний ворог напав на нашу Вітчизну, з ім’ям Сталіна за Батьківщину, вперед на ворога!"
6.4.43 р. Позавчора був в штабі дивізії. Цікаве спостереження: сонце, весна та марш на 15 кілометрів в багнюці по коліна. Вчора залишили Драгожань і за 2 дні пройшли 40 кілометрів у тил. Зупинка - Уколово. Брудно і незатишно, як у всій Смоленщині. В селах багато місцевих жителів, тобто жінок та дітлахів. З чоловіків є "кавалери" років 60-80-ти, але й ті рідко…Зупинились в Сухинічах. Цікаве явище: багато підлітків та жінок подорожують з вузликами прифронтовими та тиловими дорогами, певно на те їх підштовхує нужда. Як і рік назад, на старі, знайомі населені пункти - Попково, Бринь, Миколаєвку, Уколово. Хочеться на Україну. Одне й те ж…Одноманітна рівнина з перелісками та яругами, з розбитими, непроїжджими дорогами навіює сум - скрізь багнюка. Розгодинилось, і зараз швидко зникають залишки чорного брудного снігу. Рухаємось на північний схід до невеликого смоленського міста Сухінічі. 19.4.43 р. Кілька днів тому залишили Уколово і знову знаходимось у полі. Відразу ж з головою поринув у роботу, якої багато. Формуємось, а це велика робота, пов’язана з сотнями людей, характерів, психологій. Від перенапруги та поганих умов роботи та життя болять очі. Вони постійно сльозяться - відчувається запалення оболонок очей. Великий курінь мало захищає від вітру… 23.4.43 р. Бачив нічний наліт німецької авіації на Сухінічі. Яка могутня картина суворої боротьби. Чорне небо часто спалахує в зареві важких зенітних снарядів. Вогнені смерчі на землі та небі накривають все. Безперервно тягнуться нитки трасуючих куль, що йдуть від землі до неба. Бісерні траси перехрещуються далеко в глибині неба, чути кулемети наших літаків, які вилетіли назустріч ворогові. Йде страшна смертельна битва за життя!.. 1.5.43 р. …Сьогодні свято…Як стемніло - пішов у кіно. Звідти - навпомацки, цікаве явище: сьогодні другий напад сліпоти. Страшне та трагічне явище…Багато п’яних. Ще більше дурних. П’яні - протверезіють. Дураки - ніколи. Чекали свята рік. Проводжаємо - день. 5.5.43 р. …Часто згадуються однополчани, герої нашої частини, і хочеться показати на папері чудові образи гвардії лейтенанта І. М. Кондакова, який в нерівному бою знищив два ворожих танки та кілька гітлерівців з протитанкової рушниці на рівнині Калінінської області (село Кропотово, Ржевського р-ну). Павло Бірульов в боях за Нару знищив автоматом та гранатами 47 німців та трьох взяв у полон (військове містечко поблизу Наро-Фомінська та село Кіноплівка). Автоматник Володимиров разом з товаришем відбивав атаку роти німців в боях під містом Вереч Московської області в січні 1942 року. Олександр Підріз вогнем польової гармати знищив майже роту гітлерівців під час прикриття відступу частини на новій рубіж оборони в районі села Новосільє, Ярцевського району, Смоленської області в січні 1941 року. Санінструктор Ковальчук. Командир взводу автоматників увірвався в траншею ворога в районі висоти 206,4 Жиздренського района, Орловської області в боях за село Булань та селище Клюєвське. Гвардії лейтенант Бородін захистив з ротою дев’ять 203 мм гармат в боях за м. Сміляков, Орловської області і загинув смертю хоробрих. Це - живий матеріал, який потребує хірургічного втручання - гострого пера та правдивого ока. Все це колись можна буде відтворити для майбутніх поколінь… 20.5.43. Позавчора вступив до лав кандидатів ВКП(б)… 18.7.43. Останні 6 днів наступаємо після 2 добової обробки артилерією та авіацією ворога. Просунулись на 25-70 км вглиб оборони ворога та без зайвих потуг зайняли Перестряж, Ульяново, Старицю, Мединець та нарешті підійшли до знаменитих Брянських лісів…Вони дають велику перспективу ведення партизанської війни з обох боків, що ворог використовує також: добре озброєні невеликі купки власівців переходять болотисті ліски і завдають короткі, але влучні удари. Чудовий ранок був порушений страшним ревом німецьких бомбардувальників. Більше сотні машин ворога протягом години бомбардували ліси та села на вузькій ділянці фронту. Багато загиблих, особливо серед цивільного населення. Перед очима картина: в паніці біжить до лінії фронту жінка з порожніми очима, на руках закривавлене немовля з відірваною ніжкою. Все це потребує страшної помсти. Пости справедливої і нищівної, котра вже йде по орловській землі, і котра буде на всій радянській землі, яка стогне під п’ятою німців… 11.9.43 р. Вперше побачив партизан. Зовсім різнобарвний, жалюгідний натовп. Говорять, що понад два роки не бачили людей в радянській формі. Серед них багато жінок, але ще більше юнаків, які використовувались німцями на будівництві оборонних об’єктів на Десні. Виключно все заміновано. Ось і ми сьогодні два рази ледве не підірвались на мінах… Стоїмо на живописному березі Ревеля у лісі. Тихо та сонячно. Написав листа сестрі Марії в Нікітовку… 22.10.43 р. Нарешті завантажились у Брянську-2 і після нічної повітряної тривоги вирушили в дорогу. Через Орел, Тулу, Москву, де простояли кілька діб, вирушили на Ржев, Західну Двіну, розвантажились на роз’їзді № 40 східніше Великих Лук, і, нарешті, дислокувались в крихітному селі за 25 км від Великих Лук… 30.11.43 р. Здійснили 80-км марш до с. Біляна. Чого він нам тільки коштував! Непрохідна багнюка, слабке харчування, безперервний дощ зі снігом виснажили людей та коней, які зовсім непридатні для використання. Бракує фуражу та харчів. Отримуємо по 300 грамів хліба на день та 100 грамів рибних консервів. А коням і того немає… 5.12.43 р. День Конституції. Полк пішов на передову. А ми голодуємо в цьому проклятому місці. В нічну заметіль ідуть батальйони, йдуть третю зиму, третій рік… 19.12.43 р. …Прорвали оборону ворога і не спиняємо ходи в переслідуванні ворога. Захопили Городок, зараз бої під Вітебськом… 31.12.43 р. З хвилини на хвилину прийде 1944-й рік. На вулиці вітер та заметіль. На душі - теж… Десь поруч б’ють гармати… 31.1.44 р. Знову на переформуванні. Отримали поповнення з сонячного Півдня… 11.2.44 р. Здійснили третю невдалу спробу захопити Вітебськ. Зараз стоїмо в обороні. Багато втрат, 2-й батальйон розформовано. Підірвався на міні старий мій товариш Рябов… 11.6.44 р. Скоро в бій. Полк отримав ділянку для наступу на болотистій місцевості на північний схід від Орші. Обіцяють все "переорати" артилерією та авіацією… Завтра в бій. Як хочеться отримати листа перед боєм! В повітрі відчувається грім… 29.6.44 р. Й ось грім - розпочалось! Дві доби йшов кровопролитний бій, були моменти, коли здавалось, що все втрачено. Але в бій вузькою залізничною колією йшли все нові та нові частини. По одному, ланцюжком, із зброєю на плечах пройшли болотами до тилу німців, перерізали дорогу біля залізниці Орша-Вітебськ, ізолювавши два гарнізони німців. З цього моменту розпочалось переслідування ворога… 4.7.44 р. Перейшли старий кордон в районі східніше Радомишля, сьогодні Радашковичі, колишні польські містечка з єврейським населенням. Мертво і порожньо… 13.7.44 р. За 20 днів - 500 кілометрів. Нечуване за всю війну пересування. Пройдені східні райони західної Білорусії, північ Польщі, південь Латвії та Литви. Рухаємось 25-30 км за добу з боями…Населення налаштоване по ворожому…Втрачається почуття часу. Кожен військовий, розпочинаючи від генерала до солдата-обозника, стали професійними військовими. З’явилось якесь бажання війни: вбити або взяти в полон ворога…Четвертий рік війни навчив остаточно ненавидіти. Німець зі зброєю - ворог…Населення налаштоване похмуро. Все поховано у лісі. Єдина змога отримати хоча б кружку молока - насилля. Харчів не вистачає. Навіть сухарів не додають до норми. Ось купка полонених відмовляється скласти зброю. Переловили, обеззброїли. Перестріляли. Серед них є росіяни-власівці… 28.7.44 р. Отримали поповнення і перейшли в наступ. Зараз знаходимось за 20 км від кордонів Східної Прусії. Ведемо важкі бої… 1.10.44 р. …Після місячного перебування в обороні відпочиваємо в напівзруйнованих литовських маєтках. Дивна тиша…Весь час навчаємося, готуємося… 14.11.44 р. Писати ніколи. Пройшло багато часу і відбулись великі події. Після короткого формування в корпусному тилу західніше Маріамполя силами 2-ї гвардійської армії перейшли в наступ і, прорвавши оборону супротивника, вийшли на кордон зі Східною Прусією. Я в складі групи автоматників перейшов кордон в районі прикордонного стовпу № 131. Був теплий вітряний день, коли ми з вершини безіменної висоти дивились на територію Прусії - осине гніздо – яке ми прийшли покарати за злочини на нашій сокровенній землі. Розпочались бої в Прусії. Вони - жорстокі, наполегливі, кровопролитні. За кожне перехрестя доріг, хутір, окремі пагорби - все стає ареною схваток. Але переможці ми - росіяни! Ось Криклицький, літній солдат, підпалив два танки ворога з рушниці ПТР. Ось автоматник Шандулін. Гранатами знищив станковий кулемет ворога разом з обслугою. Ось командир батальйону, Герой Радянського Союзу гвардії капітан Дорофєєв. З забинтованою головою, поранений, стікаючи кров’ю, особисто з рушниці ПТР відбиває атаку бронетранспортерів ворога і гине справжньою смертю Героя… 5.12.44 р. Життя коротке але брудне, як дитяча сорочка. Люди навіть перед лицем смерті не змінюються. Тільки в короткі миттєвості життя, коли вони ідуть на подвиг, вони прекрасні в своїй недосяжності. Як хочеться жити!...
Це і все, що було занотовано воїном на 101-сторіночній казенній польовій книжці протягом кількох місяців війни. З огляду на газетну публікацію, даємо із значними скороченнями, випускаючи його роздуми про прочитане, записи хімічних формул, адреси однополчан та нотатки особистого характеру. Рукописи дійсно не горять, навіть в горнилі війни. Спасибі Вам, Михайлу Васильовичу, за правду про цю, священну для нашого народу війну, спасибі Вам за працю на педагогічній ниві і в мирний час від тисяч колишніх Ваших учнів. Ви і справді прийшли. Прийшли до нас переможцем у війні, прийшли у наші душі як справжній Вчитель. Переклав з російської та підготував до друку В. КОЗЛОВ. На знімку: М. В. Буряк в 50-ті роки. На знімку: 21 червня 1941-го вони були такими безтурботними...
