Слобода розташована на рівному місці. З західного та північно-східного боку її оточують піщані, кам’янисті та крейдяні гори. З південно-східного і південного боку - рівнина, на якій сіють селяни хліб. Камінь, що добувається з гори, йде на будівництво залізниць, церковних огорож тощо. Під горою протікає ріка Кам’янка, яка бере початок в кінці цього села, з гори. Річка мілка і маловодна, тому й риби в ній не водиться. Впадає ріка в Айдар, в слободі Осиновій, на відстані 25 верст.
У давні часи на західному боці Кам’янки були дрімучі ліси, в яких водились дикі кабани, олені, дикі кози. Тепер ліси являють собою незначні кущі, які з часом зовсім зникнуть. Кам’янка отримала свою назву від каміння, що у великій кількості добувається в горах.
За розповідями старожилів, в лісах було багато розбійників, які не давали проходу ні пішому ні верховому. Обози розоряли, людей вбивали, а добро забирали собі. З розбійників особливо пам’ятають Крупку. Досі є ще горби, які зовуться “Крупкині могили”, які утворилися на місці землянки, де жив Крупка. Всі жителі були кірасирами.
Жителів всього 3,5 тисячі, більша частина з них - малороси. Колір шкіри - білий, очі здебільшого - сірі, приємні, ніс рівний. Волосся чоловіки підрізають кругло, по бровах, жінки та дівчата заплітають коси. Всі чоловіки носять бороди та вуса.
У малому числі тут є і великороси. Вони називають себе росіянами, а місцеві їх - москалями. Живуть тут також турки, яких прислали сюди після Севастопольської війни тимчасово, сподіваючись на викуп. Але вони прохали залишати їх тут назавжди, що й було зроблено: їх наділили землею, приписали до селян. Відрізняються вони смуглястою шкірою, великим товстим носом, суворим поглядом і сердитим характером. З часом вони переродяться, тому що одружуються з місцевими жителями.
Стосунки малоросів та великоросів дружні. З 164 прізвищ по ревізії 25 серпня 1858 року звертають на себе наступні: Брюховецький, Білянський, Гужвінський, Жигайло, Землянський, Зекраньов, Краснянський, Каруна, Татарчуков, Шкуропатський. До Кам’янської волості зараховані, утворені років сім тому, хутори: Чикирячий, Терновський, Кабанський, Поповський, Новослухівський. У них були поселені безземельні солдати, які служили за імператора Миколи І-го та ті, що були з інших губерній.
У Кам’янці кірасирська земля, відібрана до казни, спершу віддавалась в оренду селянам та купцям, а тепер на ній поселені згадані солдати, яким наділили по 4,5 десятини на душу. Кам’янські селяни збідніли, тому що в них мало орної землі і зовсім немає сіножатей.
Мова тут малоросійська, з сумішшю літературної. Малоросійська вирізняється більш грубою формою, наприклад: ”Як тебе мазну по пиці”, а літературна у ласкавій формі: ”Моє дитятко малесеньке”. Замість овса тут кажуть вівса, жена - жінка, єго - його...
Хати будуються в ряди одна біля одної так, що вулиці виходять досить рівні і кожна має якусь назву. Рівні вулиці селяни називають планом. Хати бувають дерев’яними, крейдяними, глиняними, вкриваються соломою або очеретом.
У головній кімнаті стоїть стіл, навколо його стільці, у бідних - без спинок, у багатих із спинками. Біля однієї з стін – «піл», який слугує ліжком. У головному хресному кутку ставляться ікони, між якими на великі свята вішаються вишиті рушники, числом 6-10, а в будні - 2-3.
У врожайний рік їжа у бідних у скоромні дні складається з хліба, випеченого з ячмінного та житнього борошна, борщу з салом, пшоняної каші, гороху, зрідка квасолі, картоплі. У святкові дні додають пироги з картоплею або млинці...
З хвороб найпоширеніша сибірка на людях. Лікують її так: беруть листя табака і варять з молоком. А коли молоко закипить, то беруть це листя і прикладають гарячим до хворого місця. Засіб цей допомагає. Крім цього ще й “шепчуть”.
Настрій люду релігійний, у всіх нещасливих випадках звертаються з молитвами до Бога, служать молебні. Починаючи з весни і до визрівання хлібів, ходять по полям разів по 4-5 і моляться про врожай...
Джерелом освіти є народна земська школа, в якій селяни навчаються з охотою. Кожен турбується, щоб дитина була освіченою, до вчительки ставляться добре, з повагою. Мораль погіршується, немає вже тієї прямої щирості, а розвивається хитрість.
За книгою В. В. Іванова "Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии", Х., 1898 р.
Матеріал підготував В. КОЗЛОВ.
|
