Інша точка зору Чи всенародним було Булавінське повстання? Позаторік ми святкували 300-ліття Булавінського повстання 1707-1708 років. А чи можна взагалі назвати це повстанням? Принаймні, після поразки Булавіна під Івановою Лукою (теперішня Булавинівка) Петро І охарактеризував ці події, як звичайний "воровський бунт": "И так сие дело милостию Божьей закончилось…Атаман Лукьян Максимов воров побил и побрал и разорил совсем". Почнемо з того, що булавінський заколот мав суто економічне підґрунтя: заборона донським козакам здійснювати походи за "зі пунами" в межі Османської імперії, передача Бахмутських солеварень Ізюмському слобідському полку, обмеження риболовлі тощо. Булавінський заколот не становив загрози для "національної безпеки" Московському царству, на відміну від Пугачовщини. Він мав локальний характер і обмежувався територією, на якій проживала однорідна соціальна група - козацтво. До того ж, його "бродяче" продовження протягом 1707-1708 років, зовсім не підтверджує його великий розмах, а тільки те, що Петро І був в цей час зайнятий виснажливою війною зі Швецією і не мав достатньо сил та часу, щоб покінчити з Булавіним одним ударом. Заколот розпочався стихійно, як раптовий протест проти експедиції Юрія Долгорукого, що мала за мету повернути власникам їх кріпаків, що втікали на вільні землі, а також запроторити на каторгу вбивць, крадіїв, з якими в той час цар розправлявся досить "круто". Військова експедиція налічувала 200 чоловік, в тому числі 17 офіцерів, 40 солдатів, 80 кіннотників. І без того малочисельний загін Долгорукий розділив ще на кілька ватаг, відрядивши їх в містечка по Дону, Хопру, Медведиці та Бузулуку. Сам же відправився на Дінець, Деркул, Євсуг та Айдар. Отже, на момент нападу булавінців на Шульгін - городок, загін каральний налічував всього 83 людини. Варта з 20 солдатів, 40 кіннотників, 3-х офіцерів та 6-ти піддячих "по дворах да у станичной избе разместился Юрий Долгорукий, с ним князь Семен Несвицкий, поручик Иван Дурасов, один подьячий и с ним человек 10". Внаслідок нічного нападу заколотників було вбито Юрія Долгорукого, 3-х офіцерів, одного піддячого та декілька солдатів. Решта пограбованих до нитки учасників експедиції пішки рушили до Троїцької фортеці (межі сучасного Таганрогу). Тим не менше, наприклад в Старобільському краєзнавчому музеї до сих пір, ще з радянських часів, висить стенд, де йдеться, що в ніч з 8-го на 9-те жовтня повсталі вбили понад 1000 солдатів. "Варфоломіївська ніч" та й годі… А чому пересічний бій під Закотним вважається знаменною подією в літопису Новопсковщини? Чи можна втечу Булавіна від переслідування величати "Закотненською битвою"? Спробуємо відтворити події тих днів, випускаючи пригодницькі сюжети. Так, 12 жовтня булавінці переможно увійшли до Старого Борівського, що на Дінці. Сили їх помітно зросли. З 2-сотень "со излишним" до 500 вершників та стільки ж піших. Але вже за два дні ситуація докорінно змінюється. Прихід на Дінець з Новочеркаська війська, очолюваного отаманом Лук’яном Максимовим, остудив голови багатьох козаків, які "одумались, и начали от него (Булавина) отставать". Вони розуміли, що цар не пробачить вбивства високоповажної особи, тому швиденько стали розбігатися. Булавін з рештками свого війська йде вверх по Айдару до Закотненського містечка. Причина цього одна: закотненський отаман Матвій Медвєдєв пообіцяв Булавіну допомогу в 500 козаків. Але й тут чекає його невдача. Розбрат між козаками призводить до відмови йому в допомозі. Тож на момент Закотненської "битви" у Булавіна нараховується менше 1000 людей, хоча деякі краєзнавці стверджують, що тут зібралося від 10 до 20 тисяч повстанців. Якщо б у нього була така кількість козаків, чи ховався б він на правому, крутому березі Айдару від 300-х сотень калмиків, та ще й цілий день тримати оборону. Викликають сумніви і "великі" втрати в лавах булавінців. Навіть не військовий зрозуміє, що від млявої стрілянини з пищалей початку ХVІІІ століття шкоди козакам, які засіли на схилах крейдяної гори, не було ніякої. А ось перші гарматні постріли посіяли паніку в їх лавах. Врятувала булавінців темрява. З приходом ночі в таборі заколотників "между всеми ими мятеж учинился". Тут і вилізло на світ Божий справжнє "воровское товарищество". Частина його соратників стала вимагати видачі Кіндрата Булавіна старшинам, аби виторгувати в них собі прощення. Не став Кіндрат чекати подальшого розвитку подій і таємно втік з табору. За ним "и иные советники по единому в лес разбежались". Максимівці, зрозумівши, що у супротивника впав моральний дух, не чекаючи ранку, стали ловити заколотників. Вісьмох повісили за ноги на деревах, інших постріляли, 10 людей відправили до Новочеркаська на показову страту, 10 людей - до Москви на допити, а 130-м заколотникам носи понадрізали. Умовно кажучи, так скінчився перший етап булавінського "повстання". Для простого люду в наших краях він же мав катастрофічні наслідки. За наказом Петра всі містечка по Айдару, Деркулу та Євсугу були спалені, а людей перебито. Спустошені землі були передані під нагляд Ізюмському слобідському полку за вірну участь у придушенні разом з Харківським Слобідським полком заколоту. Обжити ізюмці ці землі не змогли, у них було завдання охороняти південні рубежі держави, тому Петро І через 10 років в 1719 році віддає ці землі "тиловому" Острогозькому слобідському полку. З 30-х років ХVІІІ століття знову розпочинається нова хвиля планового заселення нашого краю козаками Острогозького полку, нащадками яких ми є сьогодні. А прізвище Ізюмські в нашому районі може вважатись одним з найстаріших, і є відлунням подій 300-літньої давнини. М. ЛЄНТОВ.
Категория: История края |
Просмотров: 948 |
Добавил: Nadejda
| Рейтинг: 0.0/0 |
