Мій дідусь Пантелєєв Никифір Ягорович з села Пісок, учасник Російсько-Японської війни 1905 року, прожив 98 років і частенько розповідав про своє життя-буття, про те, як воював, які банди пройшлись по Україні, про всі лихоліття, які переживав. Але завжди, коли доходив до одного епізоду, не втримував скупої старечої сльози, адже для нього це було найбільшим потрясінням. …Було це на початку минулого століття. Працював дідусь титарем при Миколаївській церкві села Пісок. А в селі Риб’янцеве жив собі такий чоловік - Омелян, якого всі вважали за провидця, адже міг будь-кому розказати про майбутнє. Одного разу Омелян прийшов до церкви, зняв сорочку, в руках батіг тримав, пройшовся по колу і почав розмахувати батогом. Дідусь та батюшка попрохали його надіти сорочку. Але він їм сказав:"Робіть свою справу, а я робитиму свою". Стояв довго в храмі, довго й молився, надів сорочку та й пішов. А через тиждень стала влада "оголювати" церкву. Страшно було дивитись, як знімали ікони, рушили вівтар, як батюшку поставили на коліна та рвали волосся на бороді. Дідусь мій довго прохав не робити цього, але священика на ніч запроторили до буцегарні, яка знаходилась в сільській раді. Дідусь вночі відніс батюшці свою свитину і допоміг сховатись йому в садках. На другий день прийшли ті ж самі люди і розпочали відкопувати могилу на східній стороні церкви - там був похований священик, який правив службу в селі раніше. Тут дідусь вже впав на коліна і благав не знущатись над тлінням людини, яка давно померла. Послухались вони, припинили копати, а люди увечері знову закопали ту могилу. Я й зараз знаю те місце, бо часто бувала там з дідусем. А мідний дзвін ще довго лежав в колодязі біля церкви… А той Омелян пішов відразу в Писарівку до монастиря, попрохав притулку, йому матушка дала келію. А увечері за молитвою він зібрав всіх, хто був у монастирі та й повідомив, що незабаром на місці монастиря буде пустка, рівне місце, а всіх його обитателів погонять на Старобільськ, і помруть вони мученицькою смертю. Так воно і сталось: забрали всіх чорниць, а вчительку, яка навчала при монастирі грамоті людей, втопили в річці (там, де Рогалєва гребля), прорубали ополонку та живцем з каменем на шиї пустили під лід. Не минув в’язниці і мій дідусь за його віру та службу в церкві. Але він впевнений, тоді від смерті його врятував сам Всевишній, адже саме син того священика, врятованого дідусем, і допоміг уникнути лютої розправи. Пам’ятають Никифора Ягоровича в Пісках до сих пір… Варвара Пукало, жителька села Писарівка. (Підготував до друку В. КОЗЛОВ)
Категория: История края |
Просмотров: 992 |
Добавил: Nadejda
| Рейтинг: 5.0/1 |
