Буткови - старовинний дворянський рід, який був започаткований у 16 столітті і записаний в 6-ту частину родослівної книги Воронезької губернії, але герольдією правлячого сенату не затверджений. Наймовірніше, рід Буткових потрапив до Осинове після скасування Острогозького слобідського козацького полку, коли козацька верхівка отримала привілеї та землі після переселення з Воронежчини на берега Айдару. Хто першим з Буткових приїхав в Осинове, поки що нез’ясовано, але достеменно відомо, що у двох братів Буткових - Григорія, військового обивателя, (в іменному покажчику до харківських дворянських книг Бутков Григорій Андрійович записаний за № 234) та Петра Буткова, священика, які жили в Осинове у першій половині 18 століття, в слободі Осинове народилось три сини: Михайло Григорович (1765-1861 рр.), Петро Григорович (1775-1857 рр.) та Іван Петрович (1782-1855 рр.). Певно, що дітей у Буткових було більше, але історія зберегла відомості лише про найталановитіших та найвідоміших з них. Ким були наші земляки дізнатись допомогли, зокрема, такі джерела, як Велика Радянська Енциклопедія, Російський біографічний словник (Половцева), Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона. Всі, про кого сьогодні йде мова, по праву можуть заслуговувати на повагу та шану своїх односельців.
Навчив болгар тонкорунному вівчарству та озимій пшениці…
Народившись в Осинове, Михайло Григорович Бутков помер в Одесі на 96-му році життя 23 липня 1861 року, дослужившись до статського радника. Службу свою розпочав в 1796 році в кавказькому єгерському корпусі. В 1802 році перейшов на цивільну службу і до 1843 року працює в Новоросійському краї. В 1831 році йому було доручено інспектувати засновані колонії в Бессарабії (загальна кількість переселенців понад 16 тисяч людей). Багато сил витратив на створення понад 50 шкіл, намагаючись навчити переселенців грамоті, в короткий термін він навчив болгар сіяти озиму пшеницю і першим ввів до їх господарства тонкорунних овець.
Академік, сенатор, вчений, патріот…
Бутков Петро Григорович хоча й був молодше за брата на 10 років, але на "службовій драбині" обійшов його далеко та досяг в житті неабияких успіхів. Його знав та поважав сам Тарас Шевченко, про що свідчить лист поета до О. Бодянського від 29 червня 1844 року. В ньому він виказує прагнення звернутись до П. Г. Буткова за сюжетами з історії України для своєї серії офортів "Мальовнича Україна", а кошти, виручені від їх продажу, мали піти для викупу рідні з кріпацтва. На схилі літ осинівський хлопчина став дійсним тайним радником, сенатором, дійсним членом Академії Наук Росії. Життєвий шлях його був насиченим. Ще в юному віці він йде на службу у Володимирський драгунський полк і в 16 років бере участь в поході до Анапи (1791 р.). В 1794 році - він ад’ютант генерал-майора С. А. Булгакова і в1796 році учасник Перської війни. В 1797 році Бутков переходить на службу в Тифліський мушкетерський полк, а в 1803 році йде у відставку. За два роки – він знову на службі в департаменті герольдії, а в 1809 році призначається генерал-аудитором-лейтенантом до головнокомандуючого молдавською армією князя Прозоровського, згодом князя П. І. Багратіона та графа М. М. Каменського, у них він завідував полковою канцелярією. З 1811 по 1820 рік Петро Григорович знову у відставці і працює директором училищ Воронезької губернії відомства міністерства духовних справ та народної освіти. В 1841 році він обраний дійсним членом Академії наук, а в 1849 році - сенатором. Наукова діяльність земляка тісно пов’язана з минулим України, зокрема, періодом Київської Русі. Він все життя відстоював перед тогочасними скептиками велике культурне значення літописів, Києво-Печерського монастиря, першим показав вплив на Русь Візантії, до останніх днів вивчав "Слово про похід Ігорів". Після себе П. Г. Бутков залишив понад сотню рукописів наукових праць, які його дружина передала до Академії Наук, і які, на жаль, до цих пір не опубліковані. Похований був на Волковському православному кладовищі, в період "безбожжя" в 1935 році могилу зрівняли з землею, в наші часи кістки перепоховали в братській могилі.
Військовий лікар, доктор медицини та хірургії , кавалер ордену Почесного Легіону та інших…
Бутков Іван Петрович, син Петра Андрійовича Буткова, священика, двоюрідний брат Петра Григоровича, початкову освіту отримав у Воронезькій духовній семінарії. В 1799 році стає студентом московського відділення медико-хірургічної академії, після закінчення навчання отримує призначення в 6-й артилерійський полк. З 1806 по 1830 рік бере участь у всіх російських війнах. Вже в турецьку кампанію 1807 року був нагороджений діамантовим перснем та чином колезького асесора. З початку війни 1812 року Бутков у військах Кутузова, бере участь у багатьох битвах, нагороджується орденом св. Володимира і призначається дивізіонним лікарем, і в складі 8-ї піхотної дивізії проходить всю Європу, штурмує Париж. У Франції він до 1818 року у якості корпусного лікаря російських військ. Тут від французького уряду отримує орден Почесного Легіону, а в 1820 році отримує ступінь доктора медицини та хірургії. В 1823 році за успішну боротьбу з епідемією в російських військах його нагороджують орденом св. Анни 2 ступеня з діамантами та ще одним орденом св. Володимира, згодом орденом св. Станіслава . Помер Іван Петрович 8 березня 1856 року.
Державний діяч, автор маніфесту про скасування кріпацтва, судової реформи
Син Петра Григоровича, Володимир Петрович Бутков (1818-1881) отримав освіту в Петербурзькому Головному Училищі. Служив у канцелярії військового міністерства, а з 1845 році призначений справами кавказького комітету. З 1853 року стає державним секретарем. Тогочасними істориками як людина характеризується неоднозначно: свого часу противник відміни кріпосного права, згодом стає лібералом і відміну такого негативного явища бере в свої руки, найбільшого успіху досяг в проведенні судової реформи. Чудовий оратор і доповідач, він легко бере верх над колегами, відстоюючи свою точку зору, і з такою ж легкістю міг змінити свій погляд на протилежний, якщо це було йому вигідно. В службових колах отримав прізвисько "Флюгер". Тим не менше його в 1863 році обирають почесним членом Академії Наук. Помер від важкої хвороби 28 березня 1881 року. Збереглася у Петербурзі його могила та його дружини Наталії Володимирівни на Лазаревському цвинтарі, (дивись фото). Його нам люб’язно надала жителька Санкт-Петербурга, уродженка нашого району Ангеліна Малєтіна, за що їй велика вдячність.
Інші Буткови, відомі і не зовсім…
Збереглись і інші окремі відомості про членів роду Буткових, так чи інакше пов’язаних з нашими краями. Так, Філарет згадує прапорщика Буткова Івана Андрійовича, клопотами якого було збудовано дерев’яний храм Петра та Павла в Підгорівці, і в якому службу правив його син Петро Бутков. В слободі Ровеньки протоієреєм був Павло Бутков, в Покровському храмі слободи Білолуцької священиком був Іоанн Бутков. Належать вони чи ні до одного роду з Бутковими, які прославляли російську імперію, ще доведеться досліджувати, але ясно одне - прізвище своє вони виправдовують, адже в основі його лежить корінь "бут", який вказує на непорушність, міцність, величність… В. КОЗЛОВ.
Категория: История края |
Просмотров: 826 |
Добавил: Nadejda
| Рейтинг: 0.0/0 |
