В минулому році на базарі купила два качани кукурудзи. Коли вдома почала варити їх, згадала, як у війну носила їх нашим військовополоненим солдатам.
Жили ми в Новорозсоші на х. Бірки. Чули від людей, що в с.Осинове є табір військовополонених, яких будуть незабаром гнати через Заайдарівку на Новорозсош через наш хутір. Ранком того дня ми встали раненько, мама взяла братика і сестричку і пішла на город ховатися. Мені сказала, що мене ніхто не троне, і щоб я залишалась приглянути за хатою.
Я витягла два відра води, накинула двері в хату, а сама стала за рогом, щоб глянути на тих людей. Довго їх не було, день був жарким. Аж ось на дорозі здійнялась курява, почулись голоси, а за тим показались люди. Боже ж який, які вони були обідрані, зарослі щетиною. Йшли босі, і кожен щось ніс у руках - чи то шинель, чи чоботи, або ж якесь інше лахміття. Побачивши колодязь у нас у дворі, кинулись пити і німці, і полонені. Відра передавали з рук в руки, дехто підставляв долоні, казанки, мочили пересохлі губи. Багато побувало у дворі. Як всі напилися, вирішила вийти з-за рогу і подивитись, що ж там у хаті. А там все розкидане, речі перериті. Не встигла заглянути в іншу кімнату, як звідти вийшов чоловік з бородою до пояса і попрохав хоч крихту хліба, а за це пообіцяв дати золотого ножичка. Я перелякалась його і, плачучи, промовила, що немає в нас нічого, все забрали. Навіть сухарі, які були і те вибрали. Полоненого забрав німець, а я пішла шукати маму.
Зустрілися і я розповіла, як було, і що в нас нічого не буде їсти. Мама заспокоїла мене, сказала, що накопаємо картоплі, наваримо бурячків, кукурудзи, і не будемо голодні. Але й на городі був безлад: повиривані буряки, розрита картопля. Доки ми дивились на те, як з кущів до нас вийшло троє полонених і попрохали щось з цивільної одежі, щоб перевдягтись. Винесли ми їм батькові речі і вони знову заховались в терни. Три дні, два рази на день ми варили з мамою їм їжу і ставили в тернах в чавунці. На четвертий день пішла за чавунцем, а він стоїть догори дном (мовляв, що їх вже немає). Помолились з мамою Богові, щоб Господь оберігав їх на шляху.
Варила ті куплені качани і гірко обливалась слізьми, згадуючи роки окупації. Нехай жодне з поколінь не зазнає страхіть війни.
За спогадами М. Гасюкової, ветерана війни і праці, с. Бірки.
Підготував В. КОЗЛОВ.
|
