Чи є у світі доля, трагічніша і величніша за долю нашого генія Тараса Григоровича Шевченка? Йому було суджено пережити найболючіші людські біди, витримати найважчі випробування і стати великим Поетом українського народу. Не менш трагічна доля була і у "Кобзаря”. Книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова. У Заайдарівській школі відбулися літературні читання віршів Т. Г. Шевченка. Найменшими учасниками стали учні 4 класу. Їх гучні голоси впевнено звучали в аудиторії. Старшокласники, дивлячись на них, згадували себе у цьому віці. На обличчях глядачів мимоволі з’являлася мрійлива загадкова посмішка. Важко було журі вибрати переможця конкурсу. Діти підготували вірші не тільки ті, що вивчали на уроках української літератури, а й вірші, що сподобалися їм, коли вони гортали сторінки Кобзаря. В бібліотеці на момент літературного читання не залишилося на полицях жодного примірника цієї знаменитої книги Т. Г. Шевченка. Але конкурс є конкурс, тут без переможця або переможців, ніяк не можна. Не зважаючи на свій вік, ними стали учениці 5 класу Осітрова Юлія і Должкова Ліна. Юлія майстерно продекламувала вірш «І досі сниться», а Ліна «Ой одна я, одна». Дівчатка трималися дуже впевнено, хоча не обійшлося без хвилювання. Вірші, продекламовані ними, торкнулися душі кожного школяра. Перше місце з ними розділив учень 7 класу Шестопалов Сергій з віршем «Заповіт». Після прочитання цього твору у класі ще декілька секунд стояла абсолютна тиша. Було враження, ніби слухачі перестали на мить дихати. Ось таку силу мають вірші Т. Г. Шевченка. З часом вони не тільки не втратили її, а й набули нової. Вікторія КУЗНЄЦОВА, с. Заайдарівка.
