Главная » 2010 » Август » 22 » Вони народились на Слобожанщині ЛІКУВАВ ГОГОЛЯ ТА ЦАРСЬКУ РОДИНУ
Вони народились на Слобожанщині ЛІКУВАВ ГОГОЛЯ ТА ЦАРСЬКУ РОДИНУ
00:41
Цицурін Федір Степанович народився на Північній Слобожанщині в місті Богучарі в 1814 році. В 1833 році закінчив медичний факультет Харківського університету. Отримавши диплом лікаря 1-го класу понад 3 роки працював земським лікарем в Харківській губернії (за неперевіреними даними в Старобільському повіті). В 1838-1841 рр. в стінах Дерптського університету (Тартуського) працював над докторською дисертацією присвяченій черевному тифу. Після заснування Київського університету (1841), в складі якого був і медичний факультет, очолює кафедру внутрішніх хвороб. Стажувався за кордоном, особисто знав М. В. Гоголя та лікував його. Довго зберігав подарований ним томик ”Мертвих душ”. Входив до списку лейблікарів царської сім’ї. Помер в 1895 році. На знімку: Ф. С. Цицурін.
ЗЕМСЬКА ПОШТА СТАРОБІЛЬСЬКОГО ПОВІТУ Створена 2 січня 1876 року. Кореспонденція відправлялась двічі на тиждень з повітового центру м. Старобільська по чотирьох поштових трактах до 60 населених пунктів повіту. Доставка приватної кореспонденції оплачувалась земськими поштовими марками з повітовим гербом. Марки друкувались в приватній типографії м. Харкова. Були два види марок – ”сплачені” (блакитні) та ”боргові” (жовті). Гасились поштовими штемпелями круглої форми. З 1898 року доставка всієї кореспонденції стала безкоштовною. На фото: марка земської пошти Старобільского повіту.
З ІСТОРІЇ ПСКОВСЬКОГО КІРАСИРСЬКОГО ПОЛКУ Псковський кірасирський полк розпочав свою історію в 1701 році. Тоді начальник Казанського та Астраханського наказів боярин князь Б. А. Голіцин сформував в Москві з рейтар та рейтарських дітей драгунський полковника Новикова полк. Згодом полк замінив кілька командирів, а в 1706 році отримав назву Псковський драгунський. 17 грудня 1812 року полк став кірасирським. В 1860 році полк став називатись Лейб-драгунським Псковським Її Величності. В 1864 році йому було присвоєно число 2, а в1882 - 4. В 1894 році до назви добавлено «Государині імператриці Марії Федорівни», а в 1907 році повернуто число 4. (В. С. Трубецькой «Записки кірасира») Псковський кірасирський полк ще драгунським пройшов всю Вітчизняну війну в складі 2-го кавалерійського корпусу генерал-майора Корфа, який був шефом полку. Командував полком полковник А. А. Засс. Псковські драгуни брали участь у всіх великих битвах 1812 року, особливо прославившись в Бородинській битві. Перевод в кірасири вважався своєрідною нагородою, тому що кірасири мали великі привілеї. Псковському полку була присвоєна загальнокірасирська форма, малиновий приборний колір та жовтий приборний метал. Кіраси були з білого та жовтого металу. Цікава історія цих кірас. 26 жовтня партизанські загони Д. Давидова, А. С. Фігнера та В. В. Орлова-Денисова оточили в селі Ляхове французьку кавалерійську бригаду генерала Ожеро (брат маршала Ожеро). 5 ескадронів ворога вирвались з оточення, але навздогін їм були відправлені 3 сотні козаків та 2 ескадрони гусар та улан, які притисли ворога до болота і знищили їх. 700 кірас, знятих з вбитих, підтверджували їх поразку. Ці трофейні кіраси були передані в Псковський полк. В закордонних походах Псковський полк брав участь в складі 3-ї кірасирської дивізії і закінчив свій похід в Парижі. На фото: Андрій Андрійович Засс, один з перших командирів Псковського кірасирського полку, а згодом і 2-ї кірасирської дивізії, до котрої належав цей полк.
Відомі-невідомі земляки ЗАСНОВНИК ВІЙСЬКОВОЇ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ СРСР Нехорошев Георгій Федорович народився в селі Боровському Старобілького повіту Харківської губернії в 1907 році. Заснував військову хімічну промисловість в СРСР напередодні війни, чим запобіг нападу фашистської Німеччини в 1939 році в хімічній війні. Налагодив виробництво найстрашнішої з отруйних речовин в світі – люізітіта. Після війни працював начальником цеху, а згодом і головним інженером заводу в м. Чапаєвську. Неодноразово зустрічався зі Сталіним та Берією. Кавалер безлічі радянських нагород.
ВИНАХІДНИК «КАТЮШІ»
Лангемак Георгій Еріхович народився 21(8) липня 1898 року в місті Старобільську в родині статського радника міністерства освіти. Батько Еріх Францович та мати Марія Костянтинівна були високоосвіченими людьми, тому Георгій вже з дитинства знав німецьку та французькі мови. В 1917 році закінчив школу прапорщиків, а в 1918 році йде на навчання на історико-філологічний факультет Харківського університету, звідки в 1919 році його мобілізують до Червоної Армії. З 1923 по 1928 рік – слухач військово-технічної академії, після чого працює над розробкою реактивних снарядів для славнозвісних ракетних установок ”Катюш”. В травні 1936 року отримує військове звання інженер першого рангу. А далі - арешт, звинувачення у шпигунстві і розстріл… Реабілітований в 1955 році. У червні 1991 року посмертно отримує звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названо кратер на зворотньому боці Місяця. На фото: Г. Е. Лангемак.
Продовжуємо друкувати сторінки з книги архієпископа Філарета (Гумілевського) «Историко–статистичний опис Харківської єпархії» (1854-1859 рр.), т. 5. Початок публікації в газеті «Новопсковщина» №50 від 11 грудня 2009 року, №9 від 26 лютого 2010р. Подається мовою оригіналу. ЗАКОТНАЯ Закотная – ныне находится на правой стороне Айдара. Первоначально основалась она между рекой Айдаром и озером Закотным, от которого получила и своё название. В том месте защищалась она с правой стороны горою, с левой – рекой Айдаром, с прочих сторон – глубоким рвом и валом. Первый местный храм был деревянный и посвящён был имени Свят. Николая. Время построения его не известно. По грамоте, выданной 1781 года Тихоном, Епископом Воронежским, видно, что: а) деревянный Николаевский храм тогда уже был ветх; б) при храме было тогда три священника: Герасим Капустин, Андрей Мантулин и Михаил Кривенков. По этим обстоятельствам видно, что храм и приход тогда уже были очень не новые. На то же указывают книги храма: Требник, Московской печати 1732 года; Чиновник, 1752 года; Толковое Евангелие, Московской печати, 1752 года, Минеи служебные, Московской печати 1722 года; Триодь цветная, Московской печати 1722 года. По помянутой грамоте, Священники испрашивали и получили разрешение построить каменный храм, по той причине, что в степных местах их – большой недостаток в строевом лесе. Храм освящён в 1790 году. Николаевский храм Закотного может быть назван редкостью. Иконостас его до того оригинален, что едва ли где-нибудь можно найти другой подобный. Вместе с тем каждая часть этого иконостаса говорит, что рисунок его составлен был высоким художником. Тайная вечеря, которая находится почти под куполом высокого храма и которой каждый лик писан на отдельной тоненькой дощечке, в высшей степени поразительна. В округе прихода и ныне ещё состоят хутора, отдалённые от храма: Пески, Рыбянцов и Караячник. Впрочем в последнем, который удалён от Закотной на 20 вёрст, устраивается особый храм. Число прихожан: в 1800 году 1466 мужчин, 1463 женщины; в 1810 году 1049 мужчин, 1077 женщин; в 1830 году 2277 мужчин, 2530 женщин; в 1850 году 1840 мужчин, 1742 женщины. От холеры 1848 года умерло в приходе 109 мужчин, 145 женщин; от цинги 1849 года 242 мужчины, 418 женщин. Действие последней здесь было самое свирепое.
СТАРОБІЛЬСЬК. БУРЕМНИЙ 1918-й…
19 жовтня 1971 року в Сполучених Штатах Америки до редакції часопису ”Першопроходець” принесли першу частину рукопису під назвою ”Старобільці”. Її автор П. Мірошниченко - колишній мешканець Старобільська, юнкер Чугуєвського військового училища, котрий восени 1918 року був у складі старобільського офіцерського загону, не дочекався виходу спогадів друком. 20 жовтня 1971 року його вже не стало… Що ми знаємо зараз про цього чоловіка? Небагато, але й того вистачає, щоб побачити, що це був чесний та порядний військовий, який не зрадив своїй клятві на вірність Царю та Вітчизні і ”свій Хрест” проніс до кінця достойно. Він, як і всі юнкера Чугуєвського військового училища, в жовтні 1917 року намагався пробитись до Москви, де кадети та юнкери вже стали на боротьбу з більшовиками. Чугуєвських кадетів на шляху до Москви оточили кільцем більшовики і вони були вимушені пробиватись на Дон до генерала Каледіна. Після підписаного перемир’я з більшовиками та розброєння училища, Мірошниченко повертається до Старобільська і йде до лав старобільського офіцерського загону. Він воював в рядах Донської армії атамана Краснова, потім у складі Добровольчеської армії, з якою пройшов важкий шлях Громадянської війни. Закінчив він військову кар’єру в лавах барона Врангеля у чині поручика. У більшовицькому полоні він пробув недовго, в 1921 році втік з концтабору під Тулою і емігрував за кордон. Зараз спогади П. Мірошниченка зберігаються в архівах Білого руху, з ними частково зміг ознайомитись старобільський краєзнавець В. Фєдічев, який, порівнявши їх з розповідями свого діда, який у складі донських козаків теж перебував у Старобільську в цей час. Можливо саме про цей загін і згадує колишній юнкер Мірошніченко, описуючи прихід в місто Донської армії Фіцхелаурова з трьома сотнями 12-го Донського козацького полку. Це номерний полк донських козаків, куди йшли на службу і козаки станиці Луганської. Як пише Мірошніченко, у воєнному 1917 році на Старобільщині врожай був нечуваним. В окремих господарствах поля дали по 250 пудів пшениці з десятини. Худоби, птиці нелічено, овочів врожай небачений. Незабаром за Брест-Литовським миром більшовики здали Україну німцям і ті терміново заявились до Старобільська в своїх кайзерівських шоломах. На людних місцях з’явились накази німецького командування, які вимагали підпорядкування та здачі зброї. За невиконання наказів – смертна кара. Німці порядку досягли, як згадує автор:” Було тихо та безпечно на хуторах, слободах та в самому Старобільську. В степу, на шляхах, в лісках ні стрілянини, ні розбоїв, ні конокрадства. Але старобільцям чогось не вистачало. Порядку, державності. Ніхто не запитує: ”А скажи, земляче, а за яким папірцем і якою печаткою ти втік з позицій?” Не звуть воювати до переможного кінця. Не збирають податків, не беруть худоби, не чіпають птиці. Не беруть гроші ”на потреби революції”, не чути, щоб збирали і проти неї. По Старобільську російські офіцери ходять у погонах, нижні чини не приховують Георгіївські хрести. Все добре, як у часи 1913 року, лише в Айдарі німці купають своїх коней із стриженими хвостами”. Однак німці скоро пішли, а з ними і війська гетьмана Скоропадського. Прийшло безвладдя. Почулись постріли на околицях міста, а потім у самому місті. По ньому стали розгулювати натовпи озброєних людей. Обивателі поховались. Озброєні люди стали карати колишніх офіцерів за носіння погон, на очах у жителів ногами забили прапорщика запасу. ”Став царювати Хам”- так охарактеризував владу сам автор спогадів. Щоб захистити честі матерів, сестер – школярок, вчителів, інтелігенції, колишніх військових, офіцери та юнкера створили Старобільську офіцерську дружину, яка через два місяця була перейменована в Старобільський офіцерський загін. Спочатку в ньому було 102 багнети, 6 вершників на власних конях, 2 кулемети. На кожного приходилось по 70 набоїв та 6 стрічок на кулемет. Тепер Мірошніченко описує Старобільськ як вільне місто: ”Прийшли петлюрівці. Ми їх зустріли вогнем. Бити офіцеров важко. Може жидів? Ми їм не дозволяєм…”Так ходімо хлопці” – і пішли. Потім прийшли інгуші, які через Старобільськ йшли в підпорядкування Російської Південної армії. Після них місто зайняв козацький загін полковника Фіцхелаурова, останній став губернатором Старобільського району. З цього часу Старобільський офіцерський загін підпорядкували складу Донської армії і він ”став на тернистий, безнадійний але чесний та світлий шлях Білої боротьби” Незабаром дійшли чутки, що більшовики зайняли Куп’янськ, з’явились на околицях Сватове, Містках. За містом проти червоних виставили варту. Таку варту у грудні 1918 року довелось нести і Мірошниченку з двома прапорщиками Маргусом, Поповичем та довольцем Царевським. Варта напоролась на більшовиків і стала відступати до міста. Там вже царив хаос, донці під керівництвом самого Фіцхелаурова стали відступати на Чорткове. Під Біловодськом дізнались, що в цьому населеному пункті озброєні селяни оточили в школі 40 офіцерів, обклали дровами і намагаються захватити їх. У офіцерів лише 8 наганів, а у селян кулемети та гвинтівки. Мірошніченко пише, що на допомогу цим офіцерам з невеликим загоном вирушив сам Фіцхелауров, вони зайняли частину Біловодська. На цьому перша частина рукопису закінчується, але другої частини автор так і не дописав… Як знаємо, війська «білих» відійшли до Чорткове, Фіцхелауров став командуючим військами Чортківського району. (Коротко про Олександра Петровича Фіцхелаурова (дивись фото). Народився 8.6.1878 р. у Новочеркаську, помер 28.3.1928 у Парижі, - російський військовоначальник, генерал-лейтенант, один з керівників Білого руху на Дону) Підготував В. КОЗЛОВ.
Категория: История края |
Просмотров: 1021 |
Добавил: Nadejda
| Рейтинг: 0.0/0 |
Дякую за те, що любите свій край і його історію! Готую статтю про Вашого земляка і нашого першого завідуючого кафедрою терапії в Університеті Федора Степановича Цицуріна. 2010 » Август » 22 » Вони народились на Слобожанщині ЛІКУВАВ ГОГОЛЯ ТА ЦАРСЬКУ РОДИНУ пишеться про його фотографію. Не зміг знайти її у фотоальбомі газети. Буду дуже вдячний якщо вишлете її, чи будь які інші матеріали.
