Цілком випадково до моїх рук потрапило цікаве видання 2007 року ”Экономические примечания на Старобельский уезд на 1804 год”. Цю книгу нещодавно подарував Новопсковським краєзнавцям директор Харківського приватного музею міської садиби А. Ф. Парамонов. Вона дещо з іншої точки зору відкрила очі на історію нашого району, позбавила її ще кількох ”білих плям” та поставила ще більше запитань майбутнім дослідникам. В скороченому варіанті подаємо витяги з цього видання. Слобода Танюшівка (якій належали хутори Шарів, Майстрів, Лазарів, Попів, Путієв, Хомутів). В слободі була дерев’яна церква Миколи Чудотворця, кінний завод, поміщицький будинок, млин на три постави, який виробляв у рік 127 четвертів борошна (четверть приблизно дорівнювала 210 літрам). Належала Танюшівка дійсному таємному раднику, віце-канцлеру та кавалеру князю Олександру Борисовичу Куракіну. Хутір Костянтинівський – володіння корнета Костянтина Логвіновича Головінського (звідси і назва). Мав млин на три постави, вироблялось 320 четвертів борошна та гуральня, де вироблялось 1000 відер горілки (вартість 1 відра – 2 карбованці). Слобода Білолуцька – володіння військових обивателів губернського реєстратора Прокопа Осипова , колезького реєстратора Михайла, його братів Івана, Ореста, Василя, дітей Івана Середи. В слободі 2 церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (дерев’яна),та Преображення Господнього (кам’яна).;4 ярмарки на рік, приїздили купці з Чугуєва, Білгорода, Валуєк. Привозили шовк, хутра, худобу. Хутір Трембачів – приписаний до Білолуцька, 89 дворів, поруч з ним хутори Татарський, Лісовий зруб, Розщепний та сінні покоси Середньої Лучки .(володіння корнета Костянтина Головінського , сотника Андрія Яковлєва та колезького реєстратора Олександра Андрійовича Головінського. На сінних покосах Середньої Лучки був млин на 5 постав, де вироблялось борошна 500 четвертів, стояло 8 садиб, в яких мешкало 56 людей. Слобода Новобілянська (з хутором Пантюхіним)-володіння колезького асессора Федора Івановича Матвєєва. В Новобілянській була церква Різдва Пресвятої Богородиці, 3 ярмарки на рік, 368 дворів, де проживало 2428 людей. В Пантюхіному було 30 дворів, до речі, там протікала на той час річка Пантюхіна, яка і дала назву хутору. Хутір Анпілов - володіння братів ротмістрів Івана Павловича та Максима Павловича Подколзіних та корнета Семена Дорофійовича Павлинського. Ліс Осинова стінка був посеред хутора Анпілова, належав слободі Новобілянській. Слобода Осинова (з хуторами Рогів -40 дворів, Сухий- 30 дворів, Донців -27 дворів, Розмазнін -24 двори, Плотина (вона ж Нова Розсош)-60 дворів). Належала слобода колезькому асессору Федору Івановичу Матвєєву та колезькому реєстратору Івану Івановичу Єманову. Є дві церкви: Пресвятої Богородиці (кам’яна) та Вознесіння (дерев’яна), три поміщицьких будинки. Перший – івана Єманова з фруктовим садом,другий- капітана Петра Толстих, третій вдови Ганни Єманової. На Айдарі стоять 3 млини. У Івана Єманова є кінний завод (по кінні заводи дивись нижче) та горілчаний .Проводиться 5 ярмарок на рік. На 1804 рік тут мешкало 4663 військових обивателя та четверо слобідських селян. Слобода Кам’янка – володіння губернського секретаря Івана Михайловича Радича. Церква (дерев’яна).Миколи Чудотворця. Млин на 2 постави, гуральня, 158 садиб та 1048 людей. Хутір Кам’янський (згодом Секретарський)- володіння поручика Олександра Олексійовича Тев’яшова..Йому також належали сінні покоси Афониного Плесу. Сінні покоси Рогівські належали майору Мирону Федоровичу Врємєву та Ганні Дмитрівні Михайловій. Сільце Рогівське – полодіння поручика Олександра Тев’яшова. Вироблялось 6 тисяч горілки на рік, 22 садиби, 156 жителів. Хутір Рогів - володіння титулярного радника Прокопа Яковича Головінського ,7 садиб, 27 жителів. Є млин на три постави. Медвежий та Зрубний ліси належали Ємановим та Врємевим, Кам’яний ліс- хутору Студенецькому - володіння колезького асессора капітана Віктора, капітана Андракса та підпоручика Христофора, дітей Івана Тимошенкова. Хутір Студенецький – їх же володіння. Поміщицьких дворів- 4,млин на 4 постави, 82 двори, 460 жителів. За 5 верст в бік Старобільська було ше 4 тисячі десятин сінокосів, які належали Тимошенковим і мали теж назву Студенецьких. Слобода Закотна – володіння Тимошенкових та титулярного радника Івана Іановича Шрамка. Церква (кам’яна) Миколи Чудотворця. Поміщицьких 2 садиби : Семена Голодолинського та титулярного радника Прокопа Головинського, останньому належить млин на 4 постави, 3 ярмарки на рік, 450 садиб, 2541 житель. Слобода Дмитрівка (вона ж Булавинівка) ,2 ярмарки на рік,церква (дерев’яна) в ім’я Дмитра Мироточця. Коротко про кінні заводи. В 19-му столітті існував великий попит на коней для російської армії і поміщики розпочали створювати власні кінні заводи, які продавали військовому міністерству для гвардійської кавалерії. Широкої популярності набула ”малоросійська” порода коней. Згодом її назвали ”російською”.Основу цій породі дали орловський рисак і кобили місцевої породи, які були досить витривалими, щоб тримати на собі, наприклад кірасира в металевих облаштунках з повною амуніцією. Щоб набути статус конезаводчика, поміщику достатньо було мати не менше одного жеребця і не менше 5-ти маток, сплативши земству певну суму грошей. Згодом потреба в таких ”конезаводах зникла” після створення потужних державних конезаводів, таких як у нашому краї: Стрільцівському, Деркульському, Лимарівському . До речі, розведення коней було прибутковим бізнесом, жеребці коштували від 100 до 200 рублів, кобила- 60-100 рублів. (на фото: фрагмент карти Воронезького намісництва за 1822 рік. Старобільський повіт)
Категория: История края |
Просмотров: 1568 |
Добавил: Nadejda
| Рейтинг: 0.0/0 |
