ПОДІЇ, ЛЮДИ, ДОЛІ…
А вже під іменем Стаханова
Зійшли яскраві імена.
Та добра слава – не стиха вона,
Та чесна слава – не мина.
Тече підземними аортами
Загусле сонце на-гора,
І за новітніми рекордами
Зорить стахановська пора.
Людське натхнення з часом звірене
І переможене в труді…
«Донецький край.
Центральна – Ірмине».
Роки звитяжно молоді.
Іван Низовий «Адреса рекорду»

В ніч з 30 на 31 серпня 1935 року маленьке шахтарське селище Кадіївка стало відоме всьому світу. Забійник шахти «Центральна-Ірміно» Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 тонни вугілля (10% від видобутку всієї шахти за зміну). Це був світовий рекорд виробництва з використанням відбійного молотка. У 1947 році з нагоди цієї події і було засноване свято - День шахтаря.
Пройшло вже 75 років від того часу. Змінилась країна, змінювались точки зору на цю подію. Але це наша історія, історія нашої рідної Луганщини, тож будемо пам’ятати про трудовий подвиг Олексія Стаханова.
В селі Павленкове проживала Волкова Марія Іванівна (1919 – 2000 рр.), яка в молоді роки працювала на шахті «Центральна-Ірміне», неодноразово бачила Олексія Стаханова. Хочеться розповісти про цю просту жінку, невтомну трудівницю. Розповідь записана зі слів її молодшої сестри Колотенко Євдокії Іванівни. Їх дівоче прізвище – Єсауленко.
В родині Єсауленків Івана Дем’яновича і Оляни Кирилівни було шестеро дітей: Марія (1919 р. н.), Шура (1921 р. н.), Степан (1928 р. н.), Надія (1930 р. н.), Євдокія (1934 р. н.), Ліда (1936 р. н.).
Найстарша Марія у 1935 році шістнадцятирічною дівчиною поїхала з рідного села на шахти Донбасу. Країні було потрібне вугілля.І Марія, так само як і тисячі юнаків і дівчат влилась в шахтарську гвардію, підіймала вугільну промисловість. Потрапила Марія в Кадіївку, стала працювати на шахті «Центральна-Ірміне» на відкатці вагонеток. Коли з глибини шахти піднімали вугілля, на поверхні його розвантажували жінки. Робота надзвичайно важка, темп розвантажування шалений, працювали до повного виснаження. Марія Іванівна добре пам’ятала і день встановлення рекорду Олексієм Стахановим.
Маленьке шахтарське селище відразу стало відомим на всю величезну країну. Скільки тоді кореспондентів з центральних газет, радіо відвідали шахту. Після робочих змін бригаду Стаханова збиралось зустрічати дуже багато людей, дарували величезні букети квітів. На шахті панував такий дух піднесення, радості, що й тяжка праця здавалася легшою.
На шахті Марія Іванівна працювала до літа 1942 року. Коли фронт докотився до Донбасу, чоловіків – шахтарів мобілізували в Червону Армію, шахту не раз бомбили німецькі літаки. Шахтне обладнання в останній момент підірвали, щоб не дісталось німецьким окупантам.
У Марії саме тоді гостювала молодша сестра Євдокія, і вони пішки вирушили в рідне село. Євдокія Іванівна розповідала, як вона, восьмирічна дівчинка з старшою сестрою йшла розпеченими степовими шляхами додому. Скільки днів добирались, вже й не пам’ятає, інколи вдавалось під’їхати на підводах від села до села. Німецьку окупацію пережили в рідному селі. Фашисти примусово вивезли на каторжну працю в Німеччину середню сестру Шуру. Більше рідні ніколи її не бачили. Тільки після закінчення війни дізналися про її долю. Після звільнення союзниками у 1945 році, Шура вийшла заміж за поляка, жила в Польщі, потім емігрувала до Америки. Після війни вона прислала рідним декілька листів, а потім і листи перестали надходити.
Вже після війни повернувся додому батько, Єсауленко Іван Дем’янович, який був репресований ще у 1936 році, йому присудили 10 років ув’язнення.
Після звільнення села від фашистів, Марія Іванівна зразу вийшла на роботу в колгосп. Все життя працювала на різних роботах: свинаркою, очищала зерно на току, готувала його до сівби. Була дуже старанною, неодноразово її праця відмічалась правлінням колгоспу, урядовими нагородами.
Від нещасного випадку загинув її чоловік Волков Михайло, тож одній довелось піднімати трьох дітей. Вже будучи пенсіонеркою, Марія Іванівна ще довго працювала на току в колгоспі «Дружба». Померла вона 5 січня 2000 року.
В Павленківській сільській бібліотеці в краєзнавчому відділі зберігаються багато старих фотографій наших земляків. Є тут і фотографія Волкової Марії Іванівни, простої сільської жінки, яка прожила довге життя і багато бачила на своєму віку. В її долі – доля великої країни, і ми повинні знати і пам’ятати цю історію.
Тетяна ТКАЧЕНКО,
завідуюча Павленківською сільською бібліотекою.