Собака товариш людини. Про це ми чуємо з самісінького дитинства. А чи добрі ми їм товариші? Сьогодні хочу розповісти одну історію, яка відбулася цим літом в селі Заайдарівка. Жителька села Дмитренко Світлана Миколаївна одного разу на подвір’ї біля сараю зненацька побачила незваного гостя, який, м’яко кажучи, вражав своїми розмірами. Спочатку було незрозуміло, хто ж цей новенький: чи то маленьке телятко заблукало, чи великий собака. Придивившись уважніше, побачила, що це незнайома велика чорна поранена собака. Хто знає, що можна іноді чекати від своєї, а тут чужа, поранена та ще й таких розмірів. А собака облюбувала оселю і нікуди йти не збиралася. Здавалося б, вона вже знайшла свій притулок. Наступного дня уже хазяйновито вляглася на ганку будинку, ймовірно, пропонуючи познайомитися ближче. Не познайомившись, не пройдеш. Шкода стало пораненого безпритульного звіра. Видно було, що це породистий собака, як пізніше вияснилося різеншнауцер, який не звик жити на вулиці. По зовнішньому вигляду здогадалися, що колись він мала добру родину, яка піклувалася про нього. Говорять, що собаки цієї породи самі вибирають собі господарів. Можливо, так сталося і цього разу. Знайомилася Світлана Миколаївна з новим незваним мешканцем з острахом. Та страх швидко минув, бо пес виявився доброї вдачі та мав велике терпіння, яке проявив при лікуванні своїх поранень та болячок. Скарг від пацієнта ніхто не чув. Невдовзі він отримав ім’я Моня і став улюблинцем родини. Та, на жаль, родина проживає у квартирі, будинку з огорожею не має, члени родини цілими днями на роботі. Тримати Моню ніде. А той не міг зрозуміти, чому його - такого хорошого та слухняного не пускають до квартири. Було враження, що дім - його звичне місце проживання. А тут ще і сусіди почали скаржитися на вільне гуляння Моні. Так постало питання: що робити далі? На сімейній раді вирішили знайти йому добру родину, хоч і сумно було від цього рішення, та іншого виходу не бачили. З цією метою дали оголошення в газету. Тільки його надрукували, як почалися нескінченні дзвінки. Та одним не подобалося, що Моня не знає і не вміє виконувати команди, іншим його розмір. Виходило, що кожного щось не влаштовувало. Та через деякий час подзвонила жіночка з села Рогове. Вона шукала такого собаку, щоб непрохані гості боялися в двір пройти без запрошення. І вона потрапила за потрібною адресою! Хто побачить «маленького» Моню, той не ризикне пробратися без дозволу. Наступного ранку Женя і Олена з Рогове прийшли за собакою. Їм так за розповідями вона сподобалася, що незважаючи на відсутність транспорту, вирішили самостійно, своїми силами вести незнайомого собаку на повідку аж до рідної домівки. Для них було не важливо, чи породиста це собака, що вона вміє. Вони намагалися знайти друга і охоронця. І знайшли його! Щоб не сталося прикростей у дорозі, Світлана Миколаївна запропонувала підвезти нових господарів та Моню на машині до Рогове. Пропозицію покататися Моня сприйняв із захватом. Видно було, що це не перша його поїздка на транспорті. На новому місці помешкання собачці сподобалося. Тут йому є де розвернутися! Але дзвінки за оголошенням ще довго тривали в оселі, нагадуючи про Моню. Люди були по-справжньому засмучені, коли чули, що спізнилися із своїм дзвінком. Світлані Миколаївні хоч іди та шукай іншого собаку, щоб їх заспокоїти. Так безпритульний різеншнауцер Моня знайшов постійну родину та познайомив добрих людей з сусідніх сіл, які за інших обставин можливо б ніколи і не зустрілися. В. КУЗНЄЦОВА.
