ТАМ, ДЕ ВІДПОЧИВАЮТЬ ДУМКИ

Є на Луганщині одне чудове місце, про яке я можу розказувати годинами, адже це не просто шматочок природи, це ціла історична пам’ятка. Гора Пристін, або як в народі її називають «третя точка», знаходиться в Новопсковському районі, звідки я сама родом.
Варто там побувати хоч раз, і назавжди запам’ятається та краса, ті відчуття, що отримуєш після побаченого. Коли ти стоїш на самій вершині Пристіну, то відчуваєш повну свободу, так і хочеться розправити руки, як крила і полетіти!!! Краєвид, що відкривається, милує око, а буяння та запах трав немов п’янить. Думки самі кудись зникають, емоції переповнюють тебе, і ти стоїш наче вкопаний, і не можеш ні слова вимовити – так зачаровує побачене…
Найкраще туди їхати влітку або пізньою весною, коли все потопає в зелені і квітне. Колони ковилу й полину, чебрецю й незабудок, тьмяну й сон-трави вразять своєю красою. Восени там теж гарно: золоті шати та багряне листя дерев ваблять погляд. На жаль, взимку на Пристін взагалі ніяк не потрапиш, дорога заметена і навкруги одні сугроби.
Щоб побачити цю неймовірну красу, доведеться подолати нелегкий, але цікавий шлях. З’їхавши з основної траси в кінці Новопскова, потрапляєш в село Осинове, де можна відвідати старинній храм Успіння Пресвятої Богородиці. Далі грунтова дорога, вперемішку зі щебенем, підведе до підніжжя гори, де можна побачити рідкісну історичну пам’ятку - печери, створення яких історики відносять до середини XVII століття. Серед місцевого населення існує немало легенд, пов’язаних з цими печерами. Старожили Новопскова та Осинове зі всією серйозністю стверджували, що недалеко від цього місця захований багатий клад, а самі печери використовувалися для укриття чи як склади для учасників козацько-селянського повстання під керівництвом К. Булавіна в 1707-1708 роках.
Саме від підніжжя починається найцікавіше – дорога на самий Пристін. Вузенька стежка, яка заросла травою, серпантином вестиме вгору. Збоку розкинулася лісосмуга, якої не видно ні кінця ні краю. З кожним поворотом стежка стає все вужчою і вужчою, і зрештою перед очима розкинеться неохватний зору краєвид. З верхівки гори річка здається вузенькою ниточкою, будинки в селі схожі на іграшкові, а вдалині десь видно Новопсков та сусідні села. Воно все таке крихітне, як не справжнє. Пам’ять фотографує побачене, щоб подумки ти міг сюди повернутися будь-коли. Насолодившись пейзажами, ти вдихаєш на повні груди свіже повітря, наповнене запахами трав, падаєш в цю траву і дивишся на голубе безхмарне небо, заплющуєш очі і слухаєш тишу. Вдалині чутно, як десь співають пташки, як біля тебе проповзає ящірка, як шумить трава від вітру…
… Коли мені стає сумно, не вистачає емоцій, я просто згадую про свою найпершу поїздку в місце, де залишилась частинка мене самої, в місце, до якого я щораз повертаюсь подумки, щоб знов відчути свободу польоту фантазії.
Олеся СЕМЕНЕНКО